Posts
Десь у вересні перезавантажився мій комп'ютер і сказав, що я - новий користувач. Точніше, не сказав нічого, просто видав чистий робочий стіл і все. Я не зразу і допатрав, що сталося, навіть злякатись не встиг :) Потім, звичайно, розібрався, ще намучився відновлювати себе, бо не хотів ще одного користувача заводити. Добре, що Administrator нікуди не подівся.
Одне слово, відновив я користувача Roman, зайшов, ніби все добре. Тільки щось панель запуску вниз переповзла. Я вже багато років її вліво кріплю, так там більше поміщається, а тут сидить внизу, та ще й заблокована - не руш. Помучився із панелькою і ніби знайшов причину - не мав доступу до свого реєстру. Виправив, пересунув панельку, ніби все добре.
Попрацював кілька днів, аж дивлюсь - Opera у мене за браузер, Windows Media Player за програвач. Ну, зрозуміло, - злетіли асоціації. Пробую виправити - не працює. Колупати реєстр вручну довго, перевстановлювати все - марудно. Подивився реєстр подій і надибав на дивну помилку: "Windows cannot load classes registry file." На щастя, я виявися не першим із подібною проблемою, більше того, MSFT випустила автоматичний Microsoft Fix it 50356 для таких бідолах. Як виявилось, у мене полетів ключ реєстру де зберігаються певні системні шляхи. Я так досі й не знаю, що то було і як злетів реєстр.
Нещодавно вирішив оцифрувати музичний диск. Я всю свою музику перевів у FLAC вже давно, а тут щось Маріччине треба було списати. Запускаю старий-добрий EAC, а він вилітає, ще й особливо і не пояснює чого: "Access violation" і все. Виявляється, вони із TortoiseGit чогось не поділили і це теж відома проблема.
А ще Wireshark перестав розпізнавати мою USB WiFi картку. Шкода, бо ж через неї можна всіх моніторити. А виявилось - треба всього лиш перезапустити WinPcap, або просто перезавантажитись. Як завжди :)
Tuesday, November 12, 2013
Sunday, March 31, 2013
Про ігри
Все почалося три роки тому, у листопаді 2010-го. Одна з підписок принесла новину про розпродаж настільних ігор в Toys'R'Us і ми вирішили, що варто навідатись до найближчого магазину іграшок. На той час Марічка вже рік ходила до школи і розказувала нам про Candyland, Chutes and Ladders та інші класні ігри.
Звичайно, я ще в дитинстві грав у різні ігри, але то були або класичні шахи/шашки або варіації на тему "Монополії": "Менеджер" з радянськими підприємствами, "Імперія" з казкарями-фантастами, щось саморобне з марками автомобілів. В Академії було не до ігор, та й ніде їх було взяти.
Toys'R'Us зустрів нас забитими полицями ігор на будь-який смак: від зовсім дитячого Кенділенду до повноцінного Скрабла. Пам'ятаю, що ми довго бродили серед рядів і не могли визначитись. Врешті-решт вибрали кілька коробок для дітей дошкільного віку і... почали збирати колекцію.
Зараз у нас близько сорока ігор: від найпростіших (3+, дошкільнята) до складних і великих (13+, де партія може тривати до двох годин). Нам пощастило, що Марічці теж подобаються настольні ігри, адже багато з них розраховані на 3-4 гравців. Звичайно, у кожного з нас є свої фаворити, але мало є ігор у які хоче грати лише хтось один (Sliders - одна з моїх улюблених, але ніхто зі мною не хоче грати).
Останні кілька місяців нам рідко випадає нагода сісти і зіграти, але у п'ятницю ввечері ми обов'язково розкладаємо Домініон, Зулоретто або Поселенців острова Катан. Ці три - Маріччині фаворити, бо там вона виграє частіше, ніж у 7 див чи Каркасон.
В понеділок добрий ЮПС привезе чергову порцію ігор, серед них є одна спеціально для двох гравців. Нарешті, ми з Натою зійдемося у чесному двобої. Звичайно, у багатьох іграх передбачений режим для двох, але рідко це природній і повноцінний варіант. Так що, я вже не можу дочекатись.
Звичайно, я ще в дитинстві грав у різні ігри, але то були або класичні шахи/шашки або варіації на тему "Монополії": "Менеджер" з радянськими підприємствами, "Імперія" з казкарями-фантастами, щось саморобне з марками автомобілів. В Академії було не до ігор, та й ніде їх було взяти.
Toys'R'Us зустрів нас забитими полицями ігор на будь-який смак: від зовсім дитячого Кенділенду до повноцінного Скрабла. Пам'ятаю, що ми довго бродили серед рядів і не могли визначитись. Врешті-решт вибрали кілька коробок для дітей дошкільного віку і... почали збирати колекцію.
Зараз у нас близько сорока ігор: від найпростіших (3+, дошкільнята) до складних і великих (13+, де партія може тривати до двох годин). Нам пощастило, що Марічці теж подобаються настольні ігри, адже багато з них розраховані на 3-4 гравців. Звичайно, у кожного з нас є свої фаворити, але мало є ігор у які хоче грати лише хтось один (Sliders - одна з моїх улюблених, але ніхто зі мною не хоче грати).
Останні кілька місяців нам рідко випадає нагода сісти і зіграти, але у п'ятницю ввечері ми обов'язково розкладаємо Домініон, Зулоретто або Поселенців острова Катан. Ці три - Маріччині фаворити, бо там вона виграє частіше, ніж у 7 див чи Каркасон.
В понеділок добрий ЮПС привезе чергову порцію ігор, серед них є одна спеціально для двох гравців. Нарешті, ми з Натою зійдемося у чесному двобої. Звичайно, у багатьох іграх передбачений режим для двох, але рідко це природній і повноцінний варіант. Так що, я вже не можу дочекатись.
Sunday, January 6, 2013
Про читане
Trenton Lee Stewart, The Extraordinary Education of Nicholas Benedict (2012).
Четверта книжка із серії The Mysterious Benedict Society ("Загадкове товариство Бенедикта" або "Товариство загадкового Бенедикта") розповідає про дитинство Ніколаса Бенедикта, геніального сироти з фотографічною пам'яттю. Дев'ятирічного Ніколаса переводять у новий сиротинець, де він стикається з хуліганами (куди ж без bullies у книжці про школу?), знаходить друзів, шукає скарб і читає, читає, читає.
Хоча перші три книжки серії мені сподобалися більше, приквел не розчарував. Його можна читати самостійно, особливого зв'язку з попередніми (наступними) частинами тут немає. Пригоди, містика, загадки - все це вдало поєднане і гарно описане. Шкода тільки, що майже всі дорослі персонажі зображені тупими, суворими і байдужими (у різних комбінаціях), а більшість загадок Ніколас розгадує завдяки своїй феноменальній пам'яті.
В цілому, книжка (як і вся серія) підходить для дітей 8-10 років, особливо для книжкових хробаків. Хороший(-і) нерд(-и) перемагають зло, демонструючи переваги розуму та дружби над силою та жорстокістю.
8/10
Четверта книжка із серії The Mysterious Benedict Society ("Загадкове товариство Бенедикта" або "Товариство загадкового Бенедикта") розповідає про дитинство Ніколаса Бенедикта, геніального сироти з фотографічною пам'яттю. Дев'ятирічного Ніколаса переводять у новий сиротинець, де він стикається з хуліганами (куди ж без bullies у книжці про школу?), знаходить друзів, шукає скарб і читає, читає, читає.
Хоча перші три книжки серії мені сподобалися більше, приквел не розчарував. Його можна читати самостійно, особливого зв'язку з попередніми (наступними) частинами тут немає. Пригоди, містика, загадки - все це вдало поєднане і гарно описане. Шкода тільки, що майже всі дорослі персонажі зображені тупими, суворими і байдужими (у різних комбінаціях), а більшість загадок Ніколас розгадує завдяки своїй феноменальній пам'яті.
В цілому, книжка (як і вся серія) підходить для дітей 8-10 років, особливо для книжкових хробаків. Хороший(-і) нерд(-и) перемагають зло, демонструючи переваги розуму та дружби над силою та жорстокістю.
8/10
Subscribe to:
Posts (Atom)